Такі є в Ліберії.

Єдина в’язниця у столиці цієї африканської держави збудована за гроші міжнародної спільноти. І умови там кращі, ніж на волі, кажуть самі в’язні. Тричі годують і навіть дають дивитися телевізор. У вільних мешканців такого немає – після громадянських війн в країні панує голод і бідність.

Високі паркани і колючий дріт – тюрма – з романтичним розташуванням – на березі океану. Тут три корпуси – всі блакитного кольору – мов чисте небо. Чимало людей на території – сьогодні день відвідування. Одразу й не зрозуміти – хто у гостях, а для кого це - дім рідний.

Акім Галімов – журналіст:
"Єдина в’язниця у Монровії переповнена майже втричі. Тут 850 в’язнів. Порядки за гратами не такі сурові як в Україні. Двері у блоки тут не зачиняють, і навіть вбивці можуть спокійно ходити по території, дивитись телевізор і грати у футбол."

Це г’юман райтс – права людини, якими так переймаються і якими, водночас, нехтують. Не пустити людину в душову – в ліберійській в’язниці – це порушення, а протримати в камері кілька років без суду й слідства – специфіка виправної системи.

Колбарсі Відугбакур – начальник Центральної в’язниці Монровії:
"Це нормально, що впродовж дня вони ходять коридорами. Бо там у нас - телевізор і душ, в’язням же треба митися. І це не злочин. Є права людини, які ми не можемо порушувати."

Окремо – жіноче відділення. Під хустками й майками – ховають не чарівне обличчя Гульчатай. Тут – убивці, крадії й шахраї. Поняття – «суворий режим» у ліберійській в’язниці немає – сидять усі разом – і рецидивісти, і ті, хто скоїв злочин уперше. Умови – однакові.

Фрегі Фром – наглядачка жіночого відділення:
"Вони живуть у принципі непогано. Ми добре дбаємо про них. Декому у в’язниці навіть краще, тут годують безкоштовно тричі на день. Не у всіх таке на волі було. Ще й родичі приходять – приносять їжу та одяг."

Більшість з в’язнів – не засуджені, а затримані. Правоохоронна система у країні тільки формується. Слідчих бракує. Джон Камаро – чекає суду майже рік. Вбивство з необачності – пішов на полювання, а застрелив людину.

Джон Камаро – ув’язнений:
"Я хотів з’їсти тварину, вистрілив, з’ ясувалося – влучив у людину. От тепер сиджу і ніхто до мене не приходить, родичі не годують. Помру тут, а усім байдуже."

Відділення для підлітків – їм і шістнадцяти немає – а на кожному вже по зґвалтуванню. На відміну від українських в’язниць – тут цей злочин не є ганебним. Справжній гангстерський рай – з якого й на волю не кожен хоче виходити. Тут краще.

Акім Галімов Перший Національний